Як за останні півстоліття країни ЄС створили ефективну систему управління відходами.
470 млн тонн промислових та побутових відходів щороку продукуються в Україні. З них лише незначна частина йде на переробку. Домінуючими досі є великі сміттєзвалища, які захаращують нашу територію, знищують екосистему та створюють проблеми для мешканців усіх навколишніх населених пунктів.
Чому в Євросоюзі, де ще якихось півстоліття тому була подібна ситуація, все разюче змінилося?
З 70-х років ХХ століття на європейському просторі поступово формувалась нова культура поводження з відходами. У 1975 році з метою зближення різних національних практик Європейською Радою була прийнята так звана Рамкова директива про відходи.
У 2008 році Європейським союзом була прийнята Директива 2008/98, яка реалізує стратегію по переходу до моделі циркулярної економіки, і робить акцент на темі «ієрархії управління відходами» — концепції, що показує послідовність найбільш бажаних способів діяльності, які в кінцевому підсумку забезпечують скорочення обсягів відходів, ось що представляє ця послідовність:
Принцип перший — виникнення відходів краще попереджувати, ніж з ними боротися. Тобто держави створюють виробникам такі умови, щоб їхня продукція після використання утворювала мінімальну кількість відходів, яка би могла потрапляти на звалище.
470 млн тонн промислових та побутових відходів, щороку продукуються в Україні
Принцип другий — повторне використання. Це коли продукти або їх компоненти, що не стали відходами, використовують повторно для тієї ж мети. Це, наприклад, запчастини авто, меблі, одяг, електроприлади та багато іншого. Для їх збору створюють спеціальні центри, де вживані товари оновлюють й продають за принципом секонд-хенду.
Принцип третій — рециклінг. Це переробка матеріалу відходів в інший продукт. Так переробляють скло, чорні та кольорові метали, папір, текстиль, пластик, дерево. Саме для полегшення рециклінгу у свій час європейські країни впровадили сортування сміття на фракції (скло, папір, метал, пластик). В Скандинавських країнах рециклінгу піддається майже половина відходів, в Німеччині – дві третини, у Франції – більше 40%.
Принцип четвертий — відходи в енергію. Потужні установки спалюють сміття, продукуючи енергію, яка дає тепло та електрику в загальнонаціональну чи локальні мережі. Наразі 23% твердих побутових відходів ЄС підлягає спаленню, а в країнах Скандинавії цей показник доходить до 58%. Останнім часом поширення набувають біогазові установки, які працюють на місці звалищ або місць скупчення сільськогосподарських відходів і на основі метанового бродіння біомаси виробляють біогаз. Цей ринок в ЄС надзвичайно динамічний і росте на 20−25% щорічно. Якщо у 2000 році в Німеччині було лише трохи більше тисячі біогазових установок, то в 2018 році – вже 9,5 тис.
Принцип п’ятий — захоронення. Політика держав Євросоюзу спрямована на мінімізацію відходів, які йдуть на захоронення на полігонах. Туди дозволяють завозити лише певні види непотребу, які не можна утилізувати іншим способом. Категорично заборонено розміщувати рідкі відходи, вогне- та вибухонебезпечні речовини, медичні відходи та автопокришки. Сучасні полігони в Євросоюзі дуже відрізняються від наших звалищ, бо передбачають складну інженерну систему, яка перешкоджає проникненню шкідливих речовин в ґрунт або підземні води. Як правило, від компаній, що експлуатують ліцензовані полігони, серед іншого вимагають план його подальшого закриття та приведення території до безпечного для природи стану. В своїй боротьбі з дідівськими методами утилізації сміття країни ЄС досягли великих успіхів. У Швеції лише 0,4% непотребу вивозять на полігони, в Фінляндії – 1%, в Данії – 0,9%. Німеччина ще в 2005 р. закрила половину зі своїх 300-т сміттєзвалищ, а на решту дозволила завозити лише відходи очищені від органічних речовин.
В рамках цих загальних принципів кожна з країн Євросоюзу має власні практики, що визначають пріоритетність того чи іншого способу утилізації відходів. Для Швеції, наприклад, це спалювання. Майже 53% непотребу зникає в полум’ї потужних сміттєспалювальних заводів, яких в країні нараховується 40. Таку політику Швеція обрала ще в півстоліття тому. І за ці роки змогла впровадити розгалужену систему сортування сміття (кількість фракцій в деяких муніципалітетах доходить до 10−15). В 2000 р. шведський парламент запровадив високі податки на захоронення непотребу на полігонах, що дало потужний стимул сміттєспалювальному і переробному бізнесу. Дійшло до того, що країні вже не вистачає для спалювання власного сміття й заводи імпортують його з-за кордону, аби потужності не простоювали.
А ще шведи одними з перших реалізували амбітний проект, коли перевели інфраструктуру цілого міста на біогаз. Це сталося на межі тисячоліть в місті Лінчьопинг, де місцева скотобійня роками забруднювала підземні води, а транспорт і заводи — повітря. Завдяки потужним біогазовим установкам органічні продукти почали переробляти на паливо й перевели на нього міський транспорт і навіть місцеву залізницю.
В Німеччині революція в галузі поводження з відходами сталась в 1972 році, коли ухвалили новий профільний закон, який ліквідував дрібні сміттєзвалища і централізував управління великими полігонами, а паралельно створив умови для зведення сміттєспалювальних заводів. На початку 90-х років влада поклала відповідальність за утилізацію упаковки на її виробників, імпортерів та дистриб’юторів. Так народилася дуальна система збору сміття, коли поряд з муніципальними контейнерами з’явились місця збору товарів від виробників. Компанія купує так звану «зелену точку», що гарантує прийом та переробку її вторсировини. З часом такий метод поширився на пластик, скло, алюміній та інші матеріали. В 1994 році був ухвалений закон про закритий цикл матеріалів, що переорієнтовував сміттєвий бізнес зі спалювання на переробку непотребу. З часом Німеччина досягла найвищого в Європі рівня рециклінгу.
Країни Євросоюзу на усіх парах йдуть до повного втілення в дію моделі циркулярної економіки, в основі якої лежить розумне споживання за принципом «бери, виробляй, повторно використовуй». Вони знають про вичерпність природних ресурсів та шкідливість захаращення навколишнього середовища різного виду сміттям.
Україна лише в останні роки поступово приходить до цієї концепції. Тому, спираючись на Національну стратегію управління відходами, нам потрібно прискорюватись, аби надолужити втрачений час.