Україна завалена промисловими відходами — дешевим і доступним ресурсом для різних сегментів виробництва. Варто лише взяти те, що вже складується просто неба. Йдется в матеріалі Журналу “Бізнес”
Україні тут пощастило двічі: у нас зосереджені значні поклади корисних копалин, крім того, ми накопичили неймовірні запаси промислових відходів ще з часів радянської індустріалізації. Власне, наявність доступних природних ресурсів і стримує переробку умовних териконів, що могли би стати паливом, добривом чи просто будівельним матеріалом.
Де Україна залишає гроші
Щоб зрозуміти потенціал вторинних ресурсів, варто поглянути на статистику накопичень промислових відходів. За даними Держстату, 2018 р. в Україні утворилося понад 352 млн т відходів і 3,86 млн т викидів речовин, що забруднюють повітря. Левова частка відходів — 96,63%, або 340 млн т, — промислові, і лише 3,37%, або 11,85 млн т, — побутові. За останні десять років частка утилізації промислових відходів складала 27-34%.
“Високий рівень утворення відходів та низькі показники їхнього використання як вторинної сировини призвели до того, що в Україні щороку в промисловості та комунальному секторі нагромаджуються значні обсяги твердих відходів”, — коментує ситуацію Світлана Берзіна, президент ВГО “Жива планета”.
Як наслідок, на українських полігонах накопичилося 13-14 млрд т відходів промвиробництва. Це величезний за своїми масштабами ресурсний запас.
Якщо для прикладу взяти золошлакові матеріали (побічний продукт спалювання вугілля на теплових електростанціях), то, за приблизними розрахунками експертів, зараз в Україні їх зберігається понад 244 млн т, а шлаків металургійних комбінатів — понад 180 млн т. Критичним у цій ситуації є те, що в перспективі трьох-п’яти років значна кількість відвалів вичерпає свої можливості і переповниться.
Як зазначає пані Берзіна, в Євросоюзі вугільна зола та шлакові матеріли сталевиробництва взагалі не класифікуються як відходи. “Шлакові матеріали успішно використовуються в будівництві і можуть розміщуватися на полігонах підприємств лише на тимчасове зберігання”, — розповідає вона і додає, що в Україні ці матеріали наразі потрапляють у категорію “Промислові відходи”.
Якщо 2016 р. країни ЄС утилізували 13,5 млн т золошлакових матеріалів, або 43% від обсягу їхнього загального утворення, то в Україні ця частка склала мізерні 7,5%. Тоді ж за річного обсягу утворених металургійних шлаків у 43 млн т європейці утилізували 93% (український показник вдвічі менший і складає 45,5%).
Гроші з попелу і шлаків
Близько 6% обсягу накопичених в Україні золошлакових матеріалів та металургійних шлаків 2019 р. переробила компанія Recycling Solutions. Зокрема, компанія відзвітувала про продаж понад 2,2 млн т техногенних відходів і 1,49 млн куб.м побічних продуктів вітчизняних підприємств, які торік були експортовані до 22 країн. Загалом, це дало змогу зменшити обсяг відвалів золошлакових матеріалів і металургійних шлаків на 1,7 млн куб.м, що на 70% перевищує показник роботи компанії 2018 р.
Навіть якщо припустити, що Recycling Solutions утилізовуватиме такий обсяг промвідходів щороку, незалежно від їхнього виду, якості та розташування, і при цьому припиняться генерація та внутрішнє споживання матеріалів ТЕС та меткомбінатами, то для повної ліквідації наявних в Україні “запасів” золошлаків знадобиться більше 685 років, металургійних шлаків — близько 100 років… Але повернімося до реальності.
Минулого року валовий дохід Recycling Solutions зріс на 42% і склав $32,6 млн. При цьому понад $6,8 млн компанія інвестувала в нові “зелені” бізнес-проекти і розраховує, що в результаті їхньої реалізації валовий дохід 2020 р. збільшиться на 60%. “Здебільшого завдяки запуску двох нових напрямів діяльності: переробки сульфату амонію та утилізації шахтного метану”, — пояснює Дмитро Ануфрієв, генеральний директор Recycling Solutions.
Навесні у Кривому Розі має запрацювати комплекс з виробництва мінеральних добрив потужністю 100 тис.т готової продукції на рік. Сировиною для ТОВ “Українські мінеральні добрива” стане кристалічний сульфат амонію, що є побічним продуктом діяльності коксохімічних заводів. Основними постачальниками сировини є коксохімічні підприємства Маріуполя, Авдіївки, Запоріжжя та Кам’янського. Новостворений завод планує переробляти 100 тис.т сульфату амонію на рік. Це при тому, що 2019 р. українські коксохіми разом згенерували 155 тис.т цієї сировини. Поточного року завод планує вийти на 90% потужності, а наступного — на 100%. “Під час проведення пусконалагоджувальних робіт ми вийшли на відмінні якісні показники продукції, — розповідає пан Ануфрієв. — Тому перші відвантаження зробили вже у січні. Серед нашіх клієнтів є як великі агрохолдинги, так і дрібні й середні фермерські господарства”.
Реалізація іншого бізнес-проекту — утилізації метану на шахті “Степова” (м.Першотравенськ) — ще триває. Безпосередньо сама утилізація небезпечного газу здійснюватиметься методом когенерації, комбінованого процесу виробництва електричної та теплової енергії. Номінальна електрична потужність проекту — 1,56 МВт. Весь обсяг виробленого струму і тепла планують використовувати для потреб шахти, яка і є замовником проекту. Як пояснили у компанії Recycling Solutions, це дозволить знизити парниковий ефект, адже шахтний метан у 21 раз токсичніший за вуглекислий газ. “Нині це один з небагатьох проектів у галузі альтернативної енергетики в Україні, завдяки якому генеруватимуть електро- та теплову енергію з промислових газів”, — підкреслює пан Ануфрієв і зазначає, що компанія стратегічно розглядає й інші напрямки рециклінгу. А саме — вивчає можливість переробки відходів та побічних продуктів у сферах видобування корисних копалин, промислового виробництва, енергетики, сільського господарства та твердих побутових відходів (біоенергетика). У найближчі п’ять років у Recycling Solutions планують розширити напрямок утилізації промислових газів (шахтний метан, коксовий газ тощо).
Від відходів до сировини
Загалом, виробники будівельних матеріалів споживають 96% золошлаків з нинішнього загальноукраїнського обсягу утилізації. Зола використовується при виробництві бетону, цегли, теплоізоляційних сумішей, цементу, шлакоблоків, газобетонів, абразивів, пінобетонів, руберойду, сухих будівельних сумішей, тротуарної плитки та шиферу.
“Вже понад чотири роки промислово-будівельна група “Ковальська” використовує золу уносу для виробництва товарних бетонів, сухих будівельних сумішей, залізобетонних виробів та плитки, — розповідає пан Ануфрієв. — Понад 70% об’єктів Києва зведено з використанням “Бетону від Ковальської”.
Решта 4% золи застосовується у дорожньому будівництві. Для порівняння: за даними ECOBA, в ЄС цей показник складає 16%. Останнім часом суху золу почали також використовувати у ливарному виробництві.
Що стосується металургійних шлаків, то їхніми основними споживачами є вітчизняні виробники цементу: Група компаній CRH, “Дікергофф Цемент Україна”, “ХайдельбергЦемент Україна”, “Івано-Франківськ Цемент” та інші. “У цементній галузі утилізується майже 42% загального обсягу утилізації шлаків в Україні”, — зауважує пан Ануфрієв.
І лише 20% металургійних шлаків на вітчизняних теренах застосовується у дорожньому будівництві (як вторинний щебінь), тоді як у країнах ЄС цей показник вдвічі більший — 46%. Наприклад, такі об’єкти, як траси Маріуполь — Запоріжжя, Запоріжжя — Дніпро, Дніпро — Кривий Ріг, автомобільна дорога Р-52 Дніпро — Решетилівка збудовані з використанням доменних шлаків. “Примітно, що сталеплавильний шлак в Україні практично не знаходить застосування в інших галузях, — зазначає пан Ануфрієв. — Тим часом європейці застосовують його, наприклад, у якості мінеральних добрив (2,7%), для гідравлічного інжинірингу (2,2%), як забутівку виробленого простору шахт у гірничодобувній та гірничо-металургійній галузях (19%)”. Останнім часом металургійними шлаками зацікавились навіть виробники мінеральної вати.
Що стосується ціни, то для українського споживача вторсировина значно дешевша порівняно з натуральними ресурсами: в грошовому еквіваленті економія природних ресурсів залежно від місцезнаходження замовника та від місця утворення вторсировини може бути меншою на 30-60%.
Підприємницькі ініціативи
Металургійний шлак “АрселорМіттал Кривий Ріг” (АМКР) обходиться його споживачам у 5 разів дешевше. Здебільшого замовниками цієї вторсировини є будівельні та дорожні компанії. Кілька років тому підприємство ініціювало використання шлаків для будівництва доріг. “З моменту запуску проекту ми вже реалізували близько 200 тис.т відвального шлаку”, — розповідає Андрій Бабенко, головний інженер проекту департаменту інвестицій та інжинірингу АМКР, не уточнюючи суму виручки від продажу вторсировини. Частка утилізації склала приблизно 13% річного обсягу утворення шлаків на комбінаті. Щороку АМКР генерує 1,5 млн т відвального шлаку без урахування гранульованого, а загальний обсяг шлаку, що знаходиться у відвалах і хвостосховищах підприємства, складає 55 млн куб.м.
Самотужки відходи власного виробництва утилізують і на ТОВ “Побужський феронікелевий комбінат” (ПФК). 2017 р. там встановили лінію з переробки шлаку у щебінь фракцією 5-70 мм потужністю 25 тис.т на місяць (300 тис.т на рік). Загальні інвестиції у проект склали 5,6 млн грн (з ПДВ). Від запуску лінії станом на початок березня поточного року підприємство переробило 56,3 тис.т шлаку, а це лише 3,7% загального обсягу відвального шлаку, що утворився за цей час на виробництві. Виручка від реалізації вторинного щебеню за час роботи лінії досягла при цьому 2,2 млн грн. “Ми очікуємо, що у повному обсязі інвестиції окупляться 2020 р.”, — наголошує Денис Шевченко, генеральний директор ПФК. І додає: поки стабільного доходу від продажу вторинного щебеню немає, але цей продукт має економічну перевагу перед природним. Зокрема, щебінь зі шлаку феронікелевого виробництва у 1,5-2 рази дешевший за натуральний.
Стримуючими факторами розвитку циклічної економіки в Україні пан Шевченко називає довгі строки окупності подібних проектів і труднощі з отриманням фінансування від банків. Проте на ПФК планують розвивати ще один перспективний, хоч і капіталоємний, напрямок рециклінгу. “Наразі ми вивчаємо виробництво шлаковати з рідкого відвального шлаку”, — говорить Денис Шевченко.
Стимули
Як бачимо, нині частки утилізованого шлаку на підприємствах незначні. Втім є сподівання, що обсяги продажів вторинної сировини збільшуватимуться. “Керівництво держави почуло наші звернення та робить перші кроки у цьому напрямку”, — зазначає Андрій Бабенко. Зокрема, нещодавно Кабмін ухвалив розпорядження “Про застосування відходів виробництва у дорожньому будівництві” (#1420-р від 04.12.19 р.). Державному агентству автомобільних доріг та облдержадміністраціям під час здійснення публічних закупівель рекомендується надавати додаткову перевагу компаніям, які максимально використовують матеріали з відходів виробництва. В угодах про будівництво або надання послуг з поточного ремонту автодоріг загального користування в Запорізькій, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях мають бути передбачені положення щодо доцільності використання відходів виробництва (металургійних шлаків, зол тощо). Проте ця норма не є обов’язковою до виконання.
Окрім того, як зазначає Світлана Берзіна, оновлений Закон “Про публічні закупівлі”, який почне діяти з 19.04.20 р., передбачає, що замовник може встановити одним з критеріїв технічної специфікації або неціновим критерієм вимогу щодо ресурсоефективності. “При цьому замовник може посилатись на відповідний стандарт та екологічне маркування”, — зазначає експерт.
Суттєво покращити ситуацію з утилізацією відходів може також реалізація стимулів, що конкретизовані в ст.40 Закону “Про відходи”. Серед них, зокрема:
- пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів;
- пріоритетне державне кредитування;
- спеціальні державні субсидії на зниження відсотків за банківськими кредитами, пов’язаними з інвестиціями в проекти утилізації відходів і виготовлення відповідного устаткування;
- дотації з державного та місцевих бюджетів для перевезення відходів чи напівфабрикатів з них;
- дотації з фондів охорони навколишнього середовища та інших джерел;
- пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, які здійснюють збирання і заготівлю, оброблення й утилізацію відходів як вторинної сировини.
До цього переліку підприємці додають ще деякі свої. “Наприклад, — радить пан Шевченко, — зниження податків на викиди для підприємств, які розвивають напрямки рециклінгу на своїх виробництвах”.
Пропонують експерти й застосування “нагайки”. “Для стимулювання розвитку циклічної економіки необхідно збільшити рентну плату за спеціальне використання природних ресурсів, що можуть бути замінені вторинною сировиною або матеріалами, що утворюються в процесі виробництва”, — підказує Світлана Берзіна.
Андрій Бабенко,
головний інженер проекту департаменту інвестицій та інжинірингу АМКР:
— За різними оцінками, 4-7% території України займають відходи різних промислових підприємств, з яких дві третини — виробничі. Якщо в країні почнуть активно використовувати технологію будівництва доріг зі шлаків, то можна вирішити одразу кілька проблем: покращити якість дорожнього покриття, утилізувати відходи, а також досягти економічної доцільності, оскільки дороги, збудовані за даною технологією, обійдуться державі дешевше, ніж асфальтові.
Дмитро Ануфрієв,
генеральний директор компанії Recycling Solutions:
— В Україні багато перспективних ніш у сфері переробки відходів. Наприклад, переробка батарейок, сільськогосподарських відходів, мулу з очисних споруд або очищення та переробка викидів технічних газів промислових підприємств. Ці ніші вільні, бо існують стримуючі обмеження — або немає можливості забезпечити достатні обсяги якісної сировини для переробки, або технологія вимагає значних капіталовкладень, або не створені законодавчі умови для розвитку сегмента. Тому створити прибуткове підприємство для масштабної переробки досить складно.
Основною рушійною силою для будь-якого нового бізнесу повинен бути пошук відповіді на питання: “Яку проблему може вирішити моя бізнес-ідея?”. У світі існує дуже багато технологій переробки відходів, які наразі відсутні в Україні.