https://www.youtube.com/watch?v=XFNr1-4w7jg
Поміж густої хвої неспішно протікає річка Хомора, що є притокою річки Случ. Мало хто знає, що на честь цієї водойми навіть назвали астероїд. Проте на нашій планеті з цією річкою поводяться зовсім не по-господарськи. Поки ви не побуваєте на цьому місці, не повірите, що перебувати тут довше 5 хвилин – нестерпно. Про це йдеться в сюжеті інформаційного проекту «Вижити в Україні» на телеканалі ZIK.
Журналісти телеканалу відвідали Першотравеньск, що за сто кілометрів від обласного центру Житомира. Мешканці з нетерпінням чекали приїзду проекту «Вижити в Україні». Адже їм більше нікому розповісти про екологічну катастрофу свого селища. Жаліються: їхня річка перетворилася на канал нечистот.
«Тут ні покупатись, ні риби зловити, нічого. Раніше сюди діти приходили, відпочивали сім‘ями і брали воду, аби напоїти худобу. А сьогодні в селищі жити неможливо – сморід такий, що словами не передати», – бідкається місцевий мешканець Руслан Рак.
Причини забруднення річки
Хто чи що стало причиною такого екологічного лиха? На фотографії з супутника увагу привертає ділянка, де річка Хомора змінює свій колір. Як виявилося, це у сусідньому з Першотравенськом населеному пункті – Понінка, що вже у Хмельницькій області.
У цю точку на карті журналісти вирушили не самі, їх супроводжувала місцева мешканка Анна Собецька. З простої жительки вона випадково стала запеклою активісткою за збереження ареалу річки, тому про це болюче питання знає все із власних спостережень.
«З труби, яку ви бачите, витікає, перепрошую, лайно. Я не знаю, як це назвати м‘якше», – каже жінка.
На перший погляд, незрозуміла труба. Але чому вона тут? І чому виведена просто в річку? З цього отвору безперестанку виділяється біла піниста речовина. Перше враження – нестерпний сморід.
Місцеві мешканці навіть дали викидам свою класифікацію: в’ялий, рясний та потужний. Бо за довгі роки співіснування фабрики і селян люди запевняють: мали нагоду спостерігати не один скид.
На любительському відео з Facebook можна побачити наслідки скиду. Місцевим мешканцям і без перевірок зрозуміло – воду отруюють, а разом з нею і простих людей. Хомора споконвіку годує сільське населення вздовж усієї течії. А через річку Случ, в яку впадає, вода напуває понад п’ятдесят тисяч мешканців Новограда-Волинського.
Підприємство в селищі Понінка – одна з найстаріших паперових фабрик в Україні. Має понад двохсотрічну історію. Зараз тут основа виробництва, яке розпочали у 2015 році – гофрокартон. Його виробляють до чотирьохсот метрів квадратних на добу.
«До 2012 року фабрика не функціонувала. Тоді нові власники почали нове виробництво. Вони тільки почали і ніяких наслідків ми не бачили, а у 2015 році вони тотально збільшили своє виробництво. І вже через рік у нас була мертва риба і ми не могли відкрити вікно», – розповідає Анна Собецька.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика-Україна» зареєстроване в Луцьку. 100 відсотків компанії належить структурі «Об’єднана картонна компанія-Україна», яка є власником ще кількох паперових виробництв країни. Зареєстроване ТОВ на Кіпрі, а кінцевий бенефіціар Рубен Альберто Ланза – громадянин Белізу. Ще до 2017 року керівником компанії був миколаївський бізнесмен Микола Лобов, якого і досі пов’язують з підприємством.
Чи справді ТОВ «ПКПФ-Україна» причетне до забруднення Хомори?
Отже, саме час розставити всі крапки над «і». Разом з активісткою Анею Собецькою йдемо пересвідчитись, чи насправді труба, через яку нечистоти отруюють річку, бере свій початок на згаданій фабриці. Дорогою наштовхуємось на ще один наслідок роботи фабрики.
«Те, по чому ми зараз йдемо – це шлак. Те, що в нас річка забруднена – це половина екологічної проблеми, що створює фабрика. На сьогоднішній день в селищі Понінка все застелено цим шлаком. Він має сірку і коли з’єднується з водою, відбуваються хімічні випари. Один наш знайомий закопав металеву трубу з використанням цього шлаку. Через рік пропала вода. Він розкопує, а сірчана кислота роз‘їла трубу», – розповідає Анна Собецька.
Журналісти вийшли просто до непозначеного в’їзду. Анна каже: це в’їзд на територію фабрики. Саме тут розташовані очисні споруди, від яких веде труба до річки. Але тут зустрічає лише шлагбаум. Ніяких знаків попередження немає. Невже кожен охочий може потрапити на фабрику?
Побачити на власні очі, в якому стані очисні споруди, не вдалося. Щойно витягли камери, як вибіг охоронець.
Знімальну групу та ведучого таки не пропустили. Ані вмовляння, ані журналістські посвідчення не вплинули на ситуацію. Охоронець наполягав на тому, що це приватна територія. Журналістам довелось все ж її залишити, бо знімати там без дозволу не можна. Але чому насправді тут так не раді журналістам і телебаченню?
Що ж приховує компанія?
Борис Муравський також відчув на собі усю привітність працівників фабрики. Скаржиться: представники підприємства не йдуть на компроміс із селянами. Ба, більше – затіяли боротьбу проти особливо активних! Все почалось після останнього скидання відходів у річку, коли люди вийшли на мітинг.
Чоловік каже: відповідальними за останнє скидання зробили активістів! Начебто вони спеціально його організували, щоб надати ситуації розголосу. Але Борис сприймає ці звинувачення не інакше, як залякування.
Уже наступного дня посеред знімального процесу до ведучого звертається незнайомець. Чоловік не хоче називати свого імені та показувати обличчя, проте воліє розказати правду. Запевняє: знає, чому на територію фабрики строго заборонений вхід і чому журналістів туди не пропустили. Чоловік переконує: так вони приховують свої злочини. Саме їх незнайомцю вдалось задокументувати на свою камеру.
Виявляється, працівники фабрики намагаються приховати від стороннього ока реальний стан очисних споруд, каже незнайомець.
Чоловік переконує: власники фабрики добре знають, що забруднюють навколишнє середовище, бо працюють не за тими нормами, що мали б, а старого несправного устаткування навмисне не замінюють та не вдосконалюють.
Зараз усі дії мешканців схожі на боротьбу риби з кригою. Їх ніхто не чує, а на скарги дивляться крізь пальці. Що ж тепер говоритимуть представники фабрики, коли до них по відповіді завітають журналісти?
У забрудненні річки представники фабрики звинувачують місцевих мешканців.
«Сьогодні справді виникла проблема зі скидами. Це наші скиди, які потрапляють у водне середовище», – зізнається представниця ТОВ «ПКПФ-Україна» Анжеліка Шевченко.
Представниця фабрики не заперечує причетності до забруднення річки. Та навіть більше – каже, що у них є на це дозвіл. Але з реальним критичним станом обох річок діяльності фабрики не пов’язує. За її словами, у забрудненні винуваті не вони.
«Сьогодні вище по течії річки є 11 гідроспоруд – це ставки. На цих орендарів ми не маємо ніякого впливу. Якщо річка йшла повноводна і ми її розбавляли, то у ній розбавлялася в 4 ложках води одна клею і це було непомітно. Якщо зараз та ложка попадає на 2 ложки води, то це вже є помітно», – пояснює представниця компанії.
У червні цього року Держекоінспекція Хмельниччини проводила перевірку підприємства, під час якої виявила порушення правил експлуатації очисних споруд. За невиконання вимоги усунути ці проблеми, на посадову особу ТОВ «ПКПФ-Україна» було накладено штраф – 765 гривень. У пробах води з річки Хомора зафіксували перевищення вмісту: нітрит-іонів та міді більше, ніж на 2‰, заліза – на 3,8‰, а марганцю 8‰.
Також представниця перекладає вину ще й на самих селян, мовляв, через їхні очисні споруди проходять каналізаційні стоки усього населеного пункту. Аби вдосконалити їх, грошей нема ні в фабрики, ні в міста. Саме тому, запевняє, річка забруднюється хімікатами. А відходи паперового виробництва, за словами жінки, безпечні і не шкідливі.
Люди ж втратили будь-яку надію на покращення ситуації і вимагають у керівництва фабрики, аби припинили роботу. Водночас, не кожен понінківець бажав би закриття паперового підприємства. Бо це чи не єдиний шанс мати стабільну оплачувану роботу.
Тут на Хмельниччині ми бачимо, на жаль, дуже показову картину для нашої держави. З одного боку, паперова фабрика дає роботу місцевим – це єдине підприємство гігант в районі. Без нього селище спорожніє. Але й діяльність картонної фабрики викликає в місцевих більше бажання до втечі. Тут немає гармонії природи, підприємства і людини. Цього потрібно вимагати і про це потрібно розповідати.