Травень 19, 2020 Бекетов Назар

Колективний позов: перспективний інструмент захисту інтересів громадян

Минулого місяця ми всі опинились в ситуації, коли показник забруднення атмосферного повітря в столиці України був найвищим у світі (про це свідчили дані ресурсу IQAir, який відстежує якість повітря в режимі реального часу), мільйонам мешканців Києва довелось дихати шкідливим для здоров’я повітрям.

Численні порушення природоохоронного законодавства – забруднення повітря, ґрунтів, вод, і безліч інших подібних прикладів – порушують право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, яке відповідно до статті 50 Конституції України належить до основних (фундаментальних), природних прав. На додачу до цього стаття 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачає, що кожний громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище, також право міститься і у міжнародних правових актах. Фактично, дане право притаманне людині з моменту її народження, незалежно від розсуду державних органів і є правом кожного громадянина вимагати дотримання еколого-правових приписів,  якому відповідає обов’язок кожного і держави по його забезпеченню.

Вічне питання: «Як захистити такі фундаментальні права людини?»

Останні роки характеризуються зростанням громадської активності – люди змушені самостійно добиватися законності та справедливості, часто діючи всупереч, а не завдяки сприянню офіційних структур. Законодавці, дбаючи про невід’ємні права українців, мають можливість значно полегшити їх захист, особливо у спорах з гігантами вітчизняного бізнесу. Для цього потрібно надати можливість зацікавленим особам об’єднуватися шляхом подання колективних позовів – це значно зменшить ціну вступу громадянського суспільства на шлях боротьби за формування чесного підприємництва та захист порушених прав пересічних українців. Суддя Верховного суду в Касаційному адміністративному суді Володимир Кравчук висловив думку, що «Нашу практику поступово треба розвертати в бік захисту прав, пов’язаних з навколишнім середовищем, відриваючи її від цього особистісного контексту. Тобто людина може захищати свої права, які належать не лише їй, а належать кожному… ”

Як формувався інститут колективного позову?

Концепція та форма інституту колективного позову (class action) зародилася в країнах прецедентного права. Так, попередником class action можна вважати інститут group litigation, що існував в середньовічній Англії з початку 13 століття і стосувався груп осіб, пов’язаних між собою фактом спільної належності до певної соціальної структури (парафії, гільдії, населеного пункту …). Тогочасні суди допускали як можливість звернення з позовом до такої групи осіб, так і право представників цієї групи вимагати захисту своїх інтересів. З плином часу застосування group litigation зменшувалося, аж поки фактично не припинилося в середині 19 століття через низку подій. Class action в його сучасному розумінні з’явився і поширився світом із Сполучених Штатів Америки, досвід яких адаптували спочатку країни Співдружності націй – Канада та Австралія, а згодом – країни Європи та Південної Америки.

Американська модель інституту колективного позову побудована за принципом opt-out, який передбачає автоматичне включення до колективного позову всіх осіб, що підпадають під визначений позивачем опис групи окрім тих, хто прямо відмовився від участі у процесі. Тривалий час ця модель передбачала настільки широкі можливості для позивачів та (особливо) для юристів, які спеціалізувалися на поданні колективних позовів, що компанії фактично бомбардувалися з метою одержання винагороди правниками. У зв’язку з цим у 2005 році було прийнято Class Action Fairness Act – закон, що упорядковував порядок подання колективних позовів шляхом врегулювання питань юрисдикції та розміру винагороди адвокатів, вимог до мінімальної суми позову (5 мільйонів доларів США) та кількості позивачів. Реформування американського законодавства триває і до сьогодні – достатньо згадати законопроект H.R. 985, проте про скасування даного правового інституту не йдеться: американські законотворці добре розуміють позитивний вплив class action на рівень дотримання прав громадян та підвищення їх ініціативності. Численні гучні судові рішення є наочною ілюстрацією цього твердження: наприклад, суд у штаті Міссурі зобов’язав компанію Johnson & Johnson виплатити 4,7 млрд. доларів США 22 жінкам, які стверджували, що азбест в дитячій присипці був причиною захворювання на рак. Аналогічні рішення виносились і у інших сферах, зокрема, стосовно захисту прав акціонерів та відшкодування збитків, завданих порушенням навколишнього середовища (як тут не згадати базований на реальній справі оскароносний фільм A Civil Action з Джоном Траволтою та неперевершеним Робертом Дювалем).

Країни континентальної Європи обережно переймали заокеанський досвід – резолюція Європейського Парламенту від 9 лютого 2012 року «На шляху до узгодженого європейського підходу до колективного відшкодування» прямо вказувала, що Європі слід утримуватися від запровадження системи class action за зразком США, проте безумовні плюси цього інституту спричинили його модифікацію та закріплення в законодавствах провідних європейських держав. Колективні позови можуть подавати громадяни Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Швеції, та ін. Основною відмінністю європейської моделі колективних позовів є зміна принципу opt-out на opt-in, тобто зацікавлені в судовому розгляді позивачі повинні здійснити активну дію (приєднатися до позову) для участі в процесі з метою захисту порушених прав та одержання відшкодування. Для прикладу, у Великобританії 90 тисяч власників дизельних автомобілів Volkswagen (VW) пред’явили концерну колективний позов з вимогою відшкодувати їм збитки, які виникли через маніпулювання даними про вміст шкідливих речовин у вихлопних газах дизельних двигунів їхніх автомобілів (так званий “дизельгейт”). У ФРН нині також триває розгляд групового позову до автомобільного концерну через дизельгейт, в ході якого має бути встановлено, якою мірою VW несе відповідальність перед приблизно 470 тисячами автовласників

Загалом, країни із сталою демократією та континентальною системою права знайшли спосіб адаптувати систему class action до своїх реалій та спрямувати її на благо всього суспільства, а їхні напрацювання можуть використовуватися державами, що розвиваються.

Що ми маємо в українському законодавстві ?

Перші згадки про колективний позов знаходимо в Законі «Про захист прав споживачів», відповідно до його положень якого об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання протиправними дій продавця, виробника щодо невизначеного кола споживачів. Але ця прогресивна норма, за словами екс-Голови Верховного Суду України Ярослава Романюка, не застосовувалася на практиці у зв’язку з відсутністю врегулювання процедури таких позовів.

Нещодавня реформа процесуальних кодексів мала на меті упорядкувати та осучаснити вітчизняний процес, привести його у відповідність до існуючих реалій та потреб. У зв’язку з цим намітилися перші кроки і до впровадження інституту колективних позовів. Після оновлення, на жаль, не вирішеним залишилось питання запровадження особливого порядку розгляду справ, які стосуються захисту прав і законних інтересів не обмеженого кола осіб,  а не лише окремих осіб.

ЦПК України не дозволяє суду ефективно розглянути справи, де позивачами виступає значна кількість громадян. За умови, коли повноцінними співпозивачами є декілька десятків осіб, перебіг розгляду справи втрачає контрольованість, що загрожує безперспективним тривалим затягуванням розгляду справи, а ухвалення справедливого рішення унеможливлюється через процесуальні складнощі адмініструвати хід судових засідань. Наявний механізм роз’єднання позовів також неспроможний розв’язати цю проблему, оскільки існує загроза гальмування роботи суду через появу в результаті такого роз’єднання десятків однотипних позовів з однаковими позовними вимогами до одного відповідача.

В адміністративному судочинстві теж частково імплементовано одну з позитивних рис колективного позову – захист прав значного кола осіб в межах однієї судової справи. Відповідно до параграфу 3 глави 11 КАС України Верховний Суд за зверненням адміністративного суду нижчої інстанції може винести рішення у зразковій справі на основі матеріалів типових справ, що перебувають на розгляді в судах нижчої інстанції. Окремі ознаки колективних позовів присутні і в господарському процесі: стаття 54 ГПК України надає учаснику, акціонеру юридичної особи, який володіє десятьма і більше відсотками участі у власності такої юридичної особи, право подати в інтересах цієї юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, а інші учасники цієї юридичної особи, що теж володіють десятьма і більше відсотками участі, можуть приєднатися до цього позову шляхом подання до суду відповідної заяви.

Але варто зазначити, що відмінність class action від чинних  норм українського законодавства полягає  у тому, що class action надає право одному позивачу подавати позов від великої кількості постраждалих від одного правопорушення, при цьому не зобов’язуючи інших постраждалих бути присутніми на судовому процесі – відповідно,  такі позови можуть представляти інтереси сотень людей і розглядатися без процесуальних перепон, які передбачає процесуальна співучасть.

Загалом потрібно визнати, що правове регулювання колективних позовів в українському законодавстві є побіжним і радше відсутнє ніж присутнє. Доцільно комплексно доповнити законодавство, врахувавши при цьому досвід європейських країн із впровадження інституту class action.

Що потрібно змінити?

В першу чергу, дотримуючись апробованого Європою принципу opt-in, необхідно законодавчо визначити поняття та ознаки колективного позову, критерії відмежування від інших позовів. Окрім того, на початок варто обмежити сферу застосування відносинами із захисту прав споживачів, персональних даних, забруднення навколишнього середовища, порушення корпоративного, конкурентного та антимонопольного права. Також доцільно встановити мінімальну суму колективного позову та вимоги до осіб, що представлятимуть інтереси позивачів, визначити їх права для укладення мирової угоди: наприклад, у спорах стосовно порушення екологічних прав чи прав споживачів доцільно надати право представництва не лише адвокатам, а й профільним громадським організаціям, які в силу своїх професійних знань здатні оцінити рівень завданої шкоди та розмір необхідного відшкодування. Насамкінець, одночасно із закріпленням інституту class action необхідно розвивати інститут медіації: зважаючи на превентивну роль колективних позовів сторонам варто мати інструменти для досягнення згоди ще до моменту винесення судового рішення.

У разі дотримання запропонованих рекомендацій законодавче закріплення інституту колективного позову матиме позитивний вплив на цілий спектр суспільних відносин: одночасно з підвищенням рівня суспільної правосвідомості громадяни одержать можливість об’єднуватися для захисту своїх прав у спорах  з гігантами вітчизняного бізнесу, підприємці ретельніше ставитимуться до своїх обов’язків, а держава скоротить витрати як на розгляд сотень однотипних справ, так і на утримання непомірно роздутого апарату, деякі функції якого (напевно, з більшим завзяттям) візьмуть на себе громадяни, чиї права порушуватимуться.

Заступник голови правління ГО “Всеукраїнська організація “Зелений Фонд”

X