“Горе від гір каменеобробних відходів”

28 Квітня, 2020 admin

“Горе від гір каменеобробних відходів”

За офіційною статистикою, тільки в Коростишівському районі діють понад 70 підприємств, основний напрям економічної діяльності яких — різання, оброблення та оздоблення декоративного і будівельного каменю. З урахуванням фірм, де каменеобробні цехи — доповнення до основного виробництва, і численних нелегальних каменярських майстерень у приватних обійстях на Житомирщині не менш як 1000 суб’єктів господарської діяльності ріжуть і полірують камінь. Цей процес супроводжується утворенням дрібнодисперсних відходів (своєрідної кам’яної тирси), які називають пульпою або шламом. На середньому за обсягами виробництві за рік продукують 100 тонн таких відходів, а загалом в області — 100 тисяч тонн, що дорівнює місткості майже 1,7 тисячі вантажних вагонів, йдеться в матеріалі «Урядового Кур’єру».

Суперечка про клас небезпеки

Весь цей непотріб упродовж десятиріч вивозять і викидають на стихійні звалища пульпи в найнесподіваніших місцях: від покинутих глиняних кар’єрів до ярів і лісосмуг. Одна із причин цього — в давньому спорі про клас небезпечності таких відходів.

Для різання й чорнової обробки вже давно використовують алмазні диски й абразивні елементи, а ось остаточне полірування поверхонь зазвичай не обходиться без спеціальних паст, до складу яких входять солі цинку і хрому. Через це фахівці вже ліквідованих санстанцій стверджували, що пульпа належить до ІІІ класу небезпеки — помірно небезпечних промислових відходів.

Проте дослідження, виконані 2013 року в Науковому центрі превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л. Медведя, засвідчили, що йдеться про IV клас небезпеки — малонебезпечні відходи, до яких, до речі, належать тверді побутові. А вони загрожують навіть більшим забрудненням довкілля через гниття й виділення газу і утворення рідкого фільтрату, ніж звичайнісінький пил від різання каменю, що після висихання утворює тверду масу.

Більшість екологів вважає, що ймовірна наявність солей цинку і хрому в пульпі мікроскопічно мала, бо відходи від полірування каменю становлять мізерну частку абсолютно безпечної маси, що утворюється під час його різання. У підсумку тверді побутові відходи, в які люди змушені викидати відпрацьовані батарейки і навіть люмінесцентні лампи, значно небезпечніші, ніж пульпа.

Береги з обрізків каменю, пульпи і побутового сміття — апокаліптичний пейзаж, що вже став буденністю. Фото автора

Викидати чи переробляти?

Отож стихійні звалища пульпи не загрожують хімічним забрудненням довкілля, а просто захаращують територію, перетворюючи велетенські площі на марсіанські пейзажі, де крізь товщу затверділого дрібнодисперсного каменю не проб’ється навіть травинка.

А пульпу, однакову за класом безпеки із твердими побутовими відходами, теоретично можна використовувати для пересипання шарів сміття на міських звалищах замість піску чи ґрунту. Уже є технології переробки пульпи у негорючі теплоізоляційні й будівельні матеріали на кшталт піноблоків.

Однак проблема в тому, що в обох випадках відходи каменеобробки мають бути твердими, а вони рідкі, бо в каменярських цехах пульпу вимивають струменем води, яка водночас охолоджує ріжучий чи шліфувальний елемент верстата. Використана рідина надходить у резервуар-відстійник, де дрібнодисперсні частки осідають на дно, а відстояну воду знову використовують у виробничому процесі.

Періодично подібний на мул осад вивозять, використовуючи екскаватор і самоскид з герметичним кузовом або мотопомпу й асенізаційну автоцистерну. Термін транспортування вкрай обмежений, бо вже через 30—40 хвилин пульпа осідає на дно, що значно ускладнює вивантаження. Не дивно, що численні каменярі вже розробили постійні маршрути до найближчих ярів, лісосмуг, покинутих кар’єрів, куди безкарно зливають відходи.

Проблему десятиріччями не розв’язують, бо йдеться про суто місцеву біду, що стосується навіть не Житомирської області загалом, а тільки кількох її районів: Коростишівського, Житомирського, Черняхівського й частково Хорошівського, Коростенського і Малинського. Кількість каменеобробних виробництв, які діють, на порядок перевищує чисельність офіційно зареєстрованих, що нівелює значимість дедалі актуальнішої потреби у наведенні ладу з утилізацією пульпи.

Тверезий розрахунок і сила закону

Не дивно, що, не знайшовши розуміння у столиці, обласна влада самотужки взялася за розв’язання актуальної проблеми. На Житомирщині створили комунальне підприємство «Еко-сервіс», покликане займатись утилізацією відходів каменярської галузі — вже згадуваної пульпи й так званих некондиційних блоків каменю, що вже утворюють велетенські завали і терикони довкола каменедобувних кар’єрів, і обрізків, які накопичуються під час виготовлення кам’яних виробів.

Уже розроблено проєкт спеціалізованого полігона, де планують спочатку налагодити зберігання і переробку некондиційних блоків і обрізків, а у другу чергу — почати роботу з накопичення і переробки пульпи. Масштабний задум не тільки дорогий за ціною, а й додає проблем із транспортуванням в одне місце відходів каменю і пульпи, яку через кілька годин у дорозі навіть із самоскида, не кажучи вже про асенізаційну автоцистерну, вивантажити складно.

Тому чимало екологів переконані, що варто масово запровадити вже випробувану на окремих каменеобробних виробництвах технологію збирання пульпи, за якою її накопичують у підвішених велетенських мішках біг-бегах (м’яких контейнерах) різної місткості. Вода стікає через поліпропіленову тканину в резервуар-відстійник, а вологий залишок залишається. Його можна перевозити в такій уніфікованій тарі бортовим автомобілем без загрози, що закам’яніє в кузові чи цистерні.

Пульпу в біг-бегах можна складати на спеціалізованому полігоні для подальшої переробки або використовувати для пересипання шарів твердих побутових відходів на сміттєзвалищах. Ще одним перспективним напрямом її використання може стати відсипання основи автодоріг з обов’язковим покриттям зверху шаром уже звичного для цих робіт суглинку чи іншого матеріалу.

Затримка за тим, що немає наукових досліджень, які дають змогу перетворити відходи каменеобробних цехів на затребувану сировину, і законодавчої бази з єдиними для всіх нормами поводження з пульпою. Місцеві ініціативи в цьому питанні заслуговують підтримки і схвалення, однак справді професійний підхід покликані забезпечити уповноважені на це державою органи центральної влади й дослідні інститути, здатні винести обґрунтований вердикт щодо правил накопичення і можливостей використання пульпи.

Віктор ШПАК, Урядовий Кур‘єр

,