Проблема досягла нечуваних до цього масштабів. Наприклад, в північній частині Тихого океану дрейфує так звана Велика тихоокеанська сміттєва пляма зі щільного масиву пластику та інших відходів площею, за різними підрахунками, 0,7-15 млн кв.км. Тобто, навіть за найоптимістичнішими оцінками, її розмір перевершує площу України на 20%. Морські істоти отримують подвійний удар: поряд з токсичними речовинами, що вивільняються в результаті розкладання пластику, вони поглинають величезну кількість токсинів, заковтуючи шматки поліетилену. Пластикове сміття стає частиною харчового ланцюга, вершиною якого є людина.

Ще одна проблема — сміт­тє­звалища. В ХХІ ст. більшість країн продовжують просто вивозити побутові відходи за територію міст і звалювати їх у величезні гори. І що з організованих, що з неорганізованих полігонів токсичний біологічний газ, одним з компонентів якого є метан, розноситься на великі відстані, отруйний послід заражає ґрунт і ґрунтові води, які живлять найближчі водойми. Навіть після закриття звалища ця земля непридатна для використання впродовж декількох сотень років.

95% побутового сміття в Україні вивозять за межі населених пунктів і зберігають десятиліттями

Сміттєзвалище розміром з Кіпр

Україна опинилася серед 10 країн з найбільшим обсягом сміття на душу населення, за версією агентства 24/7 Wall Street, — 10,6 т на рік.

Щороку на українські полігони та нелегальні сміттєзвалища вивозять 11 млн т побутових відходів. Експерти запевняють, що у нас діють 6,5 тис. легальних полігонів, сукупна площа яких дорівнює площі Кіпру, і вп’ятеро більше несанкціонованих сміттєзвалищ. Загалом в Україні накопичено 36 млрд т відходів (промислових і побутових), з яких 1,6 млрд т — токсичні. Під Києвом працює єдиний в державі сміттєспалювальний завод — “Енергія”, тоді як, наприклад, в Німеччині їх 121, у Франції — 126. Потужностей “Енергії” недостатньо навіть для обслуговування столиці. За рік тут спалюють 260-280 тис.т ТПВ, притому що в Києві збирають 1,2 млн т відходів. Водночас 2017 р. в Україні всього 3,2% побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи. У підсумку 95% побутового сміття по всій країні вивозять за межі населених пунктів і зберігають десятиліттями.

Такий стан речей 2016 р. спричинив сміттєву кризу у Львові. Внаслідок трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі, яке, до речі, діє з 1957 р. і є третім за розміром в Європі та одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища на території області, відходи “зі Львова” роз’їхалися Україною. Це призвело до низки “сміттєвих” конфліктів й іміджевих втрат очільника міста. Але ситуація з відходами у Львові не вирішена досі.

При цьому в Україні понад 1 тис. підприємств займаються переробкою відсортованих відходів, зокрема макулатури, вторинних полімерних матеріалів, використаної ПЕТФ-тари, склобою, металевої тари тощо. Переробних потужностей вистачає, на відміну від… вторинної сировини, яку наразі переробники частково закуповують за кордоном. Так, вони імпортують 30% макулатури, а це понад 300 тис. т на рік, 20% — склобою, а лінії з переробки вторинного пластику навіть з урахуванням імпортної сировини завантажені лише на 50%. Тобто компанії вимушені купувати в інших країнах сировину, яку в нас фактично викидають на смітник. Чому ж так? Адже з 1 січня 2018 р. відповідно до Закону “Про відходи” всі зобов’язані сортувати сміття. Поправка щодо заборони захоронення на полігонах неперероблених побутових відходів була внесена в Закон ще 2012 р. Восени минулого року запрацювала Угода про асоціацію з ЄС, й усі закони, які відповідають європейським нормам (а поправка відповідає директивам ЄС), мають виконуватися. Але Закон наразі є бутафорним.

Хороші закони — погане виконання

Для виконання норм цього документа необхідна розвинена інфраструктура для збирання, сортування та переробки відходів, яка в Україні майже відсутня. Наразі в державі лише 22 сміттєсортувальні лінії, один сміттєспалювальний завод і три сміттєспалювальні установки.

Сортуванням сміття в нас займаються ентузіасти, безхатьки, невеликі приватні та комунальні підприємства, а також громадські організації. Всі ці категорії є тою самою крап­лею — 3,2% — в океані сміття. Без централізованого механізму сортування та відповідних потужностей по всій Україні обсяг перероблених відходів суттєво не збільшиться.

Вторинне сортування сміття має проходити вручну, а тому це дуже дорогий процес. Лише пластикові пляшки розрізняються по вісьмох основних позиціях, а папір — по 21. До того ж вторинна сировина має бути відносно чистою. Саме тому вітчизняним підприємствам вигідніше купувати склобій, макулатуру та ПЕТФ-пляшки за кордоном.

За словами Петра Семка, директора Українського виробничо-екологічного об’єднання по заготівлі та використанню вторинних матеріальних ресурсів “Укрвторма”, вітчизняні переробні підприємства змушені імпортувати багато вторинної сировини. Система б запрацювала, на думку експерта, “якщо б проекти із сортування ТПВ, особливо в промислових масштабах, фінансувалися за рахунок виробників упаковки, як в Європі, тоді б це вже зацікавило бізнес”. За його словами, лише в Києві необхідні три-чотири великих сортувальних комплекси.

Зараз, за чинним законодавством, сортуванням та утилізацією сміття займається місцева влада. В цьому питанні просунулися лише малі населенні пункти. У великих містах ситуація залишається практично незмінною.

20 лютого 2019 р. уряд схвалив Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 р. Якщо її реалізують, то до 2030 р. в Україні з’являться близько 800 переробних підприємств та 250 центрів збору побутових відходів.

Стратегія передає місцевим органам самоврядування обов’язок вирішувати, що робити зі сміттям у регіоні. Для цього на місцях мають створюватись регіональні плани повод­ження з відходами. Наразі такі плани є лише у великих містах. За оцінками експертів, сама Стратегія написана дуже добре, але є серйозні побоювання щодо втілення її на практиці, зокрема в частині фінансування та впровадження відповідного законодавства.

До 2030 р. в Україні мають з’явитися близько 800 переробних підприємств та 250 центрів збору ТПВ

Такі побоювання небезпідставні, як показала реалізація перспективного проекту зі спалення відходів на потужностях цементних заводів. Минулого року голова Держенергоефективності Сергій Савчук та виконавчий директор Асоціації “Укрцемент” Роман Скільський домовилися про реалізацію енергоефективного проекту з використання виробленого з відходів SRF-палива на базі цементних заводів. Але проект і досі нереалізований. За інформацією менеджера проектів з екології та технологій “Укр­цементу” Павла Бондарева, зараз в Україні немає жодного цементного заводу, що використовує SRF-паливо. Сам проект знаходиться лише на стадії внесення змін до відповідного законодавства.

За рушійну роль бізнесу виступає Віктор Ржоткевич, голова Асоціації “Чиста країна” та засновник компанії “ГрінКо”. З його точки зору, потрібні умови для того, щоб підприємцям було вигідно цим займатися. “Роки минають, а ми як вивозили сміття на звалище, так і вивозимо. А потім виділяємо гроші, щоб привести до ладу ці полігони. Треба зробити так, щоб ми вивозили за місто менше цих відходів. Для цього треба сортувати та переробляти сміття. Наразі немає сенсу сортувати, якщо сортування збиткове”, — наголошує пан Ржоткевич.

Сміття на користь

У питанні використання відходів не треба вигадувати велосипед. Треба просто роздивитись навкруги.

Наприклад, Швеції теж бракує сміття. В країні функціонують 32 сміттєпереробних заводи, які забезпечують 810 тис. будинків теплом і 250 тис. будинків електрикою. Але оскільки половина сміття відправляється на вторинну переробку, в країні час від часу виникає дефіцит сировини для заводів. Тому тверді побутові відходи почали імпортувати з інших країн. Лише 2014 р. у Швецію привезли 800 тис.т сміття.

Розібралися шведи і з відходами, що залишаються після утилізації сміття на сміттєпереробних заводах. На попіл припадає до 15% початкової ваги сміття. Його теж потім сортують і відправляють на переробку: просівають залишки, щоб вивільнити гравій, який використовується в дорожньому будівництві. Як результат, на виході мають лише 1% відходів. Дим від сміттєспалювальних заводів, який складається з 99,9% нетоксичних речовин, пропускають крізь сухий фільтр і воду. Шлак з фільтрів використовується для наповнення покинутих шахт. Завдяки такій продуманій системі утилізації світ недарма вважає Швецію однією з найекологічніших країн.

Європейських виробників та продавців продукції зобов’язали збирати та переробляти упаковку. В разі недотримання правил їм загрожують великі штрафи. Компанії об’єдналися та створили неприбуткові організації, що займалися конкретними видами упаковки. Таким чином, в галузь зайшов капітал, який і зрушив процес сортування та утилізації сміття.

Також можна звернути увагу на досвід Польщі. Там за вивезення та переробку сміття платять місцеві жителі, сума залежить від того, сортує людина сміття чи ні. Ба більше, держава дотує переробку окремих видів сміття: електроприладів, батарейок, ламп. Паралельно з цим вона шукає інвесторів для побудови переробних потужностей, часто на умовах державно-приватного партнерства.

В Україні чогось подібного вже давно планують досягти за допомогою спеціального податку. Законодавці пропонують звільняти підприємства, що виготовляють тару та упаковку, від цього податку, якщо вони самостійно організовують сортування і переробку своєї продукції. Якщо ж ні — муситимуть платити. Кошти акумулюватимуться в спеціальному фонді, а потім розподілятимуться за регіонами і спрямовуватимуться на фінансування утилізації сміття.

Дивимось ближче

На відміну від побутових, промислові відходи в Україні утилізуються в більших масштабах — 30% проти 4%. Варто зазначити, що й обсяг їх набагато більш вражаючий. За словами міністра екології України Остапа Семерака, на території України розташовані 344 великотоннажні накопичувачі промислових відходів (хвостосховища). “За офіційними даними, їх лише 200. Водночас дані, отримані Мінприроди у співпраці з міжнародним проектом з безпеки хвостосховищ та громадськими організаціями, свідчать, що їхня кількість значно більша. Ці хвостосховища — ще один спадок радянських часів, коли техногенний прогрес досягався будь-якою екологічною ціною”, — повідомив міністр на своїй сторінці в Facebook.

Утилізацією промвідходів зазвичай займається той, хто їх і продукує. Щоправда, не стільки з метою дбання про довкілля, скільки з бажання, цілком прагматичного, отримати дохід.

Так, компанія “АрселорМіттал Кривий Ріг” використовує доменний шлак в якості баластного шару для залізничного полотна замість традиційного щебеню. За своїми фізико-механічними властивостями доменний матеріал дуже схожий на щебінь, тому його можна використовувати як залізничний баласт. Це дозволило підприємству зменшити обсяг відходів і скоротити частку покупного щебеню.

Також підприємство пропонує будувати бетонні дороги з використанням шлаків (БІЗНЕС писав про це в червневому номері). У вересні 2018 р. компанія побудувала експериментальну ділянку дороги за принципом “листкового пирога”. Нижній шар зроблено з доменного шлаку великої фракції, а верхній — дрібної. Дорогу оцінили на ступінь впливу перепадів температур і великовагового транспорту. Результати показали, що бетон з металургійних відходів міцністю не поступається класичному.

Підприємства ДТЕК також реалізують проекти з утилізації промислових відходів. Компанія просуває ідею використання золошлаків для здешевлення будівництва доріг. Наприклад, згідно з проектно-кошторисною документацією для проведення ремонту ділянки дороги Перекалки — Рогалі — Залізнична станція — Долина у Львівській області очікується, що економія на капітальному ремонті шляхопроводу з використанням золошлаку складе 30%.

Переробкою своїх відходів активно займається ПАТ “Запоріжсталь”. Загалом, підприємство переробляє до 90% основних видів відходів. У виробництво повертаються залізовмісні відходи сталеплавильного виробництва. Доменний шлак повністю переробляється і реалізується для потреб будівельної галузі. Решта 10% відходів переробляють ліцензовані компанії і частково зберігають їх на спеціально відведених майданчиках. Цього року в рамках екологічної модернізації “Запоріжсталь” запустила сучасний комплекс з перехоплення промислово-зливових стоків, їхнього очищення та повернення у виробництво для повторного використання. Він дозволить скоротити скидання промислових вод у Дніпро на 5 млн куб.м на рік і, відповідно, зменшити забір свіжої води.

Питання боротьби зі сміттям в Україні є питанням політичним. Якщо держава буде системно працювати над створенням умов для інвесторів в галузі сміттєпереробки й утилізації відходів, екологічну ситуацію в Україні можна буде покращити вже за нашого життя. А щоб ці питання, як завжди, не відкладали на потім, громадськості треба активніше нагадувати владі про своє прагнення жити в чистій країні.