Зростати на природі – це корисно. Хто посперечається з цим?
Але, можливо, те, скільки часу ми проводили у дитинстві на природі, може впливати й на наше подальше життя.
Зокрема, на наше психологічне здоров’я, пише УП Життя з посиланням на Science Alert.
Науковці провели перше епідеміологічне дослідження, яке показує зв’язок між недостатнім контактом з природою у дитинстві та психологічними проблемами у дорослому житті.
Для цього дослідники Інституту Глобального Здоров’я з Барселони проаналізували данні 3600 людей та виявилось, що ті, хто мало проводив часу на природі у дитинстві частіше страждали на нервозність та депресію у дорослому житті.
Учасників дослідження опитали, як часто вони проводили час на природі – в національних парках або на власному подвір’ї, – а потім дали тести на визначення рівня депресії, нервозності та втоми протягом останніх місяців.
Результати показали, що ті, хто менше проводив часу на природі у дитинстві, мали нижчі показники ментального здоров’я.
До того ж, вони в принципі не вважали, що час на природі є важливим.
Координаторка дослідження Вільма Зійлемакаже, що дослідження вказує на важливість “зеленого та блакитного простору” (земля та вода).
Звичайно, на даному етапі науковці визнають, що дослідження може встановити лише кореляції, адже, згадуючи своє дитинство ми не завжди об’єктивні.
“Довготривале дослідження, яке може об’єктивно виміряти час, що діти проводять на природі, та чіткі дані про здоров’я, можуть допомогти встановити зв’язок між ментальним станом та тим, як на це впливає дитяча гра на природі“, – підсумовують вчені.
Але це не єдина робота, яка вивчає зв’язок природи та психічного добробуту.
Національне дослідження у Данії виявило, що ті, хто проживає у менш озеленених районах, мають вищі ризики депресії у дорослому житті.
Ще одне дослідження, опубліковане минулого року, виявило, що зелений простір пов’язаний зі структурнимими змінами у дитячому мозку, що розвивається.
Автор цього дослідження Марк Ньювенхуйсенкаже, що це лише припущення, але, можливо, наш мозок не встиг адаптуватись до життя у місті.
“Наш мозок все ще розрахований на життя в саванні або джунглях, де нас оточувала природа”, – каже він.