Червень 19, 2019 Бекетов Назар

Екологія або економіка: Як зробити переробку сміття в Україні вигідною

Прийнята в 2017 році Національна стратегія з управління відходами передбачала, що обсяг захоронення твердих побутових відходів на сміттєвих полігонах повинен скоротитися з 95% (у 2016 році) до 50% у 2023 році і до 30% у 2030 році. Однак торішній показник не встигає за заданим темпом: кількість похованих відходів у 2018-му зменшилася всього на 1,2%. За словами експертів, ситуація в сфері поводження з відходами кардинально не зміниться, поки сортування та переробка сміття не стануть прибутковою справою для інвесторів, пише Ксенія Цивірко 112.

На тернистому шляху до ЄС Україні належить пройти безліч метаморфоз у всіх галузях життя. У питаннях членства Євросоюз непохитний: наша сфера поводження з відходами повинна бути приведена до європейського знаку якості. Для цього уряд України ще в 2017 році розробив чіткий і послідовний план – Національну стратегію з управління відходами до 2030 року.

Згідно з Директивами ЄС, “сміттєва політика” має насамперед зводитися до мінімізації його утворення, а поховання на полігоні повинно бути крайнім заходом і стосуватися тільки таких відходів, що біологічно не розкладаються, не можуть бути використані як вторинна сировина і перероблені в енергію.

У Швеції, Норвегії, Данії, Нідерландах та інших країнах, в яких сфера поводження з сміттям доведена до максимальної ефективності, на полігони твердих побутових відходів (ТПВ) потрапляє менше 5%. Зі сміття “вичавлюють” все, що тільки можна. В Україні ж на смітники потрапляє більше 93%. При цьому закон “Про відходи” забороняє з 1 січня 2018 року захоронювати на полігонах неперероблені ТПВ.

“Насправді те, що приходить до нас на полігон, уже відсортовано. Із загального обсягу твердих побутових відходів максимум 5% являють собою товарну позицію, тобто те, що можуть прийняти пункти прийому вторсировини і переробити. Все інше нікому не потрібно.

Щоб утилізувати ці відходи з переробкою в енергію, в Україні підприємств немає, крім столичного заводу “Енергія”. Тому і отримуємо такий великий відсоток захоронення на полігоні”, – пояснює Андрій Грущинський, директор компанії-оператора полігону ТПВ №5 ПрАТ “Київспецтранс”.

За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, 4,2% полігонів ТПВ в Україні переповнені, 16% не відповідають нормам екологічної безпеки, а 30% потребують паспортизації.

При цьому чверть населення досі не охоплена послугою з вивезення сміття, а стихійні звалища продовжують виникати то тут, то там, як гриби після дощу: за офіційною статистикою, їх щорічно утворюється близько 26 тисяч.

Знайти у місцевому бюджеті гроші на будівництво нових полігонів та сміттєпереробних комплексів – майже нездійсненне завдання: їх вартість становить від десятків мільйонів гривень до десятків мільйонів доларів. Незважаючи на те, що ЗУ “Про житлово-комунальні послуги” регламентує, що тепер українці повинні оплачувати не тільки послуги з захоронення та вивезення сміття, але і з його переробки, місцева влада не поспішає підвищувати тариф: він може вирости на 100-200 гривень, а це далеко не кожному по кишені.

Самим оптимальним рішенням, на думку учасників сфери поводження з відходами, стало б запровадження в законодавство норм про розширеної відповідальності виробників тари і упаковки або екологічного податку. Але ці законопроекти в існуючій редакції не влаштовують резидентів Представництва ЄС в Україні, Європейської бізнес асоціації, Американської торговельної палати, Всеукраїнської аграрної ради та інших представників бізнесу.

Сміттєві старателі

Один з пріоритетних механізмів в ієрархії поводження з відходами, яку встановлюють європейські директиви, – впровадження роздільного збору ТПВ. Мінрегіон рапортує про щорічне збільшення кількості населених пунктів, в яких реалізується такий метод: з 822 населених пунктів в 2017 році до 1181 у минулому році.

Проте відсоток охоплення населення у них невеликий – все лише 39,1%. Та й в цілому в Україні налічується близько 30 тисяч населених пунктів, так що метод роздільного збору побутових відходів у загальній складності впроваджується тільки в 4% населених пунктів.

При цьому уряд очікує, що вже через 4 роки роздільно викидати сміття мають не менше 23% населення.

Експерти відзначають, що користь від кольорових контейнерів – збір вторинної сировини для переробних підприємств – сильно перебільшена. По-перше, по суті, зараз і так все сміття сортується: особи без певного місця проживання витягають із сміттєвих баків все корисне, що можна здати у найближчому пункті прийому вторсировини.

По-друге, немає ніякої гарантії, що до питання роздільного збору відходів будуть підходити досить відповідально і стануть наповнювати контейнери строго за їх призначенням. “Навіть у Німеччині зараз максимум 35% сміття збирається окремо у різні контейнери, все інше – викидають в загальний “чорний” контейнер”, – зауважує Андрій Грущинський.

За його словами, організовувати роздільний збір відходів зараз нікому не вигідно: ціни на вторсировину, які пропонують наші підприємства, не можуть перекрити витрати на закупівлю сміттєвих баків і організацію перевезення, особливо з урахуванням того, що ще до попадання на сортувальну станцію бездомні звідти вибирають усі цінні компоненти.

112.ua

За підрахунками екологів, у ТПВ в середньому може міститися до 40% цінних матеріалів. Але, враховуючи, що в Україні все-таки в основному збирають відходи в “загальні” контейнери, потенційна вторсировина псується і забруднюється, і кількість цінних ресурсів знижується до 5-10%.

За даними Державного підприємства “Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства” 112.ua

Крім того, навіть зібране роздільно сміття доведеться ще раз сортувати на підприємствах. “Наприклад, для різного виду пластику існують різні технології переробки, тому його на сортувальних лініях поділяють за типом і за кольором. Крім того, не всі полімери підлягають переробці. З 1000 видів тари і упаковки ліквідних тільки 20-40”, – пояснює директор Українського виробничо-екологічного об’єднання по заготівлі та використанню вторинних матеріальних ресурсів “Укрвторма” Петро Семко.

У підсумку виходить так, що вітчизняної вторсировини не вистачає для повноцінної роботи українських переробних підприємств, тому її навіть закуповують за кордоном. Так, у минулому році підприємства об’єднання “Укрвторма” закупили в Росії 202,2 тисяч тонн макулатури (всього закуплено 392,3 тис. тонн), у Польщі – 17,4 тис. тонн полімерів (всього закуплено 53,4 тис. тонн), в Білорусі – 24,1 тис. тонн склобою (всього закуплено 32,5 тис. тонн).

Укрвторма

Укрвторма

“Через те, що у нас за переробку упаковки не платить ні населення, ні виробники, для бізнесу організація збору та переробки вторинної сировини коштує набагато більше, ніж у Європі, де вартість переробки упаковки вже закладена в ціну товару. Тому наша вторсировина за собівартістю дорожча імпортної і не відповідає розцінкам, які на неї дають наші переробні підприємства.

У той же час, якщо на неї підвищити ціну, підприємства не будуть її купувати, так як вартість імпортної вторсировини для бізнесу буде більш привабливою. А якщо знизити, але населенню стане невигідно здавати її у пункти прийому вторсировини”, – пояснює голова громадської екологічної організації “Друге життя” Сергій Волков.

Відправити все в топку

Після того, як з твердих побутових відходів відібрали все цінне, що може бути перероблено, сміття можна відправляти на утилізацію з виробництвом енергії. Це можна здійснити трьома способами: збирати біогаз безпосередньо на полігоні ТПВ; виробляти біогаз і тверде паливо на заводах з механіко-біологічним способом переробки ТПВ; виробляти електроенергію і тепло при безпосередньому спалюванні ТПВ на заводах з термічним способом переробки.

При цьому, у разі видобутку електроенергії з біогазу і біомаси, її можна реалізовувати за “зеленим” тарифом – 0,1239 євро/кВт*год без ПДВ.

У Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства повідомляють: “Після прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії” у 2015 році, в який були внесені розділи по збільшенню “зеленого” тарифу для електроенергії з біомаси та біогазу з побутових відходів та скасування вимог щодо місцевої складової, в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості полігонів, на яких влаштовані системи добування біогазу і встановлені когенераційні установки для вироблення теплової або електричної енергії.

Так, на 32 полігонах влаштовано систему добування біогазу і експлуатуються когенераційні установки потужністю 19 МВт. Кількість виробленої електроенергії за 2018 становить понад 63,3 млн кВт*год”.

Біоенергетична асоціація України

Можливість реалізовувати електроенергію за “зеленим” тарифом мають також підприємства з механіко-біологічним способом переробки ТПВ. Таких в Україні поки ще немає, однак повідомлялося про плани будівництва заводів у Львові, Житомирі, Полтаві, Хмельницькому та Києві.

Зокрема в столиці завод має прийти на заміну Полігону ТПВ №5 і переробляти не менше 450 тисяч тонн в рік: стільки ж, скільки щорічно брав на себе полігон у селі Підгірці під Києвом. “”Київспецтранс” прийняв рішення, що він буде брати участь в будівництві заводу з механіко-біологічної технології. Ця технологія принципово відрізняється від спалювання і передбачає, що з ТПВ методом сортування – як ручного, так і автоматичного – відбираються окремо ті тверді відходи, які є ресурсоцінними, тобто вторсировина.

З решти маси відділяється органіка і відправляється на примусову переробку на анаеробній установці, де за 21 день виробляється біогаз, з якого виробляється електроенергія. Після цього залишається технічний компост, який можна використовувати в інших галузях, наприклад, в сільському господарстві.

Неорганіка в свою чергу розділяється на те, що горить (утилізується при спалюванні) і те, що не горить (відправляється на полігони і є інертним по відношенню до навколишнього середовища)”, – пояснює принцип роботи майбутнього підприємства Андрій Грущинський.

Згідно з дослідженням Біоенергетичної асоціації України, завод з механіко-біологічної технологією зможе заробляти за “зеленим” тарифом 29,7 євро за тонну перероблених ТПВ.  Однак, враховуючи питомі капітальні витрати таких проектів (150 – 400 євро/т ТПВ), тільки собівартість переробки становить 30-80 євро/т ТПВ.

При цьому навіть “зеленим” тарифом інвестори не спокушаються: при чинному законодавстві, рівень такого тарифу буде поступово знижуватися на 10% у 2020 і 2025 роках, а в 2030 році він і зовсім перестане діяти для виробників електроенергії з біогазу і біомаси.

У той же час на сміттєспалювальні заводи з термічним способом переробки ТПВ “зелений” тариф не поширюється. Зараз в Україні діє лише одне таке підприємство – столичний завод “Енергія”, який переробляє 280 тисяч тонн ТПВ в рік і забезпечує опаленням близько 300 будинків житлового масиву Позняки.

За офіційними даними, на сьогоднішній день в Україні спалюється тільки 3% відходів, а Національна стратегія регламентує, що це значення не повинно перевищувати 10%. Запускати нові сміттєспалювальні заводи інвестори не наважуються: його будівництво з дотриманням всіх екологічних норм обійдеться в 130-270 млн євро залежно від потужності, при цьому собівартість переробки тонни ТПВ на такому заводі складе 90-130 євро.

Незважаючи на те, що в нинішніх тарифах на послуги з поводження з ТПВ включені пункти по переробці, сміття після поверхневого сортування все одно відправляють на тисячолітній спокій на полігони – так дешевше. Наприклад, київська “Енергія” за спалювання тонни ТПВ бере 143,5 гривень, тоді як тариф на захоронення становить в середньому від 50 до 110.
“При нинішньому законодавстві і політичній волі сфера переробки сміття не зможе нормально розвиватися. В кінцевому підсумку всі питання зводяться до одного – хто за це заплатить? Зараз люди не розуміють, скільки вони витрачають на вивезення сміття. Якщо підняти тарифи на послуги з поводження з відходами, це повинно бути боляче для населення. Люди почнуть стежити за тим, скільки, що і як вони викидають. Точно так само, коли люди почали економити на світлі і воді”, – вважає Сергій Волков.

Біоенергетична асоціація України

У питанні “хто за це заплатить” крайніх не можуть знайти вже кілька років: у парламенті мертвим вантажем лежить близько десятка законопроектів, що пропонують різні схеми фінансування сфери переробки твердих побутових відходів. По-перше, вже зараз можна підняти тарифи для населення.

“В середньому платіжка за переробку може зрости на 100 гривень. Але органи місцевого самоврядування на таке різке підвищення не підуть. Крім того, це не зовсім чесно, так як обчислити кількість виробленого сміття не вийде. Хтось, хто в місяць виробляє мінімум відходів, повинен платити стільки ж, скільки і та людина, яка виробляє багато сміття. Так, у нинішній редакції закону “Про житлово-комунальні послуги” є норма, що встановлює, що у разі роздільного збору відходів, з плати за послугу по поводженню з побутовими відходами виключається вартість операцій з переробки відсортованих відходів. Але як реалізувати цей механізм, як контролювати, хто, що і як викинув, законодавець замовчує”, – пояснює Андрій Грущинський.

За його словами, вийти з такої делікатної ситуації можна, встановивши екологічний податок на тару і упаковку, як це пропонує законопроект №4835-д. При цьому ціна на споживчі товари зросте незначно – на 10-15 копійок – і не стане настільки болісно сприйматися українцями, як різке підвищення комунального тарифу.

112.ua

112.ua

Проте самі виробники та імпортери тари і упаковки від такої ідеї не в захваті: екологічний податок буде йти на спецрахунок держбюджету, а як він там буде розподілятися далі – на будівництво сміттєпереробного комплексу або комусь у кишеню – невідомо. Однак у цієї пропозиції є альтернатива: принцип розширеної відповідальності виробників тари і упаковки, при якій вони самі повинні згуртуватися в неприбуткову організацію і зайнятися питанням збору та переробки упаковки.

Але в існуючій редакції законопроекту №6602 ця норма, на думку експертів, теж не приносить оптимальне рішення. “Ця законодавча ініціатива “ускладнить процедуру створення та функціонування організацій розширеної відповідальності виробників через неузгодженість правового регулювання їх статусу та діяльності, а також вимоги про сплату банківської гарантії як передумови для внесення зазначених організацій до відповідного реєстру та здійснення своїх функцій”, – заявляє у своєму відкритому листі Європейська бізнес асоціація.

Втім, під парламентським куполом рояться і інші ідеї щодо модернізації сфери поводження з відходами: пропонують підвищити тариф на захоронення ТПВ, щоб споживачам було вигідніше їх відправляти на переробку; створити депозитну систему утилізації тари і упаковки, при якій споживачі змогли б повертати їх в певні пункти і отримувати назад заставу.

Законопроект №4835-д пропонує серед іншого встановити “зелений” тариф на спалювання відсортованих відходів, з яких вилучені всі корисні компоненти. Але спільнота екозахисників висловилася різко проти такого підходу: при такій концепції обсяг вироблених відходів не зменшиться, а заводам буде тільки вигідно приймати великі партії ТПВ для переробки в дорогу електроенергію.

Втім, скільки б розбіжностей не виникало на грунті “сміттєвої проблеми”, всі сторони згодні з одним: вирішувати її потрібно, але з максимальною економічною вигодою і мінімальним збитком для навколишнього середовища.

“Початок будівництва нових сміттєпереробних заводів і залучення інвестицій у цю сферу дозволить досягти заміщення в 1 млрд М³ еквівалента газу щорічно і допоможе вирішити енергетичну проблему в країні і підвищити її енергетичну незалежність”, – наводять головний аргумент у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України.

Ксенія Цивірко

,
X