The Guardian: Радіація з Чорнобиля ніколи не була замкнута лише в зоні відчуження

5 Квітня, 2019
5 Квітня, 2019 admin

The Guardian: Радіація з Чорнобиля ніколи не була замкнута лише в зоні відчуження

Радіація дуже легко «подорожує світом», тому варто ретельно дослідити, як вона впливає на здоров’я людей.

В 1986 році радянський міністр гідрометеорології Юрій Ізраель постав перед гірким рішенням, яке йому потрібно було прийняти. Його роботою було відстежувати рух диму з реактора Чорнобильської АЕС після вибуху, який прогримів 26 квітня. Через 48 годин після катастрофи помічник вручив радянському міністру грубо накреслену мапу. На ній стрілка вказувала на північний схід від електростанції, а також була накреслена атмосферна ріка діаметром 16 кілометрів, яка розросталася над Білоруссю і рухалася в напрямок Росії. Якби повільна маса радіоактивних хмар досягла Москви, де накопичувався весняний грозовий фронт, мільйони людей постраждали б. Рішення Ізраеля було простим. Нехай почнеться дощ, пише The Guardian.

Тому того ж дня в аеропорту Москви техніки зарядили артилерійські снаряди йодидом срібла. Пілоти ВПС Радянського Союзу сіли у свої бомбардувальники Ту-16 і через годину були вже в Чорнобилі, де горів реактор. Там вони зробили коло, слідуючи за погодою. Пілоти пролетіли 30, 70, 100, 200 кілометрів, переслідуючи чорні, мов чорнило, валуни радіоактивних матеріалів. Наблизившись до хмар, вони вистрілили йодидом срібла в них, щоб спричинити дощ. В тихих містечках на півдні Білорусі мешканці спостерігали за літаками з дивним жовто-сірим інверсійним слідом, який змійкою лишався на тілі неба.

Наступного дня, 27 квітня, почалися потужні вітри, на горизонті з’явилися купчасті хмари й почалася злива. Краплі дощу зв’язали радіоактивний пил у повітрі й відправили їх в землю. Пілоти переслідували повільні газоподібні маси ядерних матеріалів від північно-східної частини Гомеля до Могильовської області. Там, де вони стріляли йодидом срібла, починався радіоактивний

Якби «Операція Циклон» не була цілком таємною, заголовки газет були б яскравими: «Вчені використали передові технології, щоб врятувати російські міста від техногенної катастрофи!». Але, як каже стара приказка, все таємне обов’язково стає відомим. Ніхто не сказав білорусам, що південну частину їхньої республіки принесли в жертву, щоб врятувати Росію. Штучний дощ на своєму шляху отруїв сотні тисяч білорусів, які нічого не знали.

Громадськість часто вірить, що 30-кілометрова евакуйована зона навколо Чорнобиля  безпечно зберігає всю радіацію, яка вирвалася після аварії. Туристи й журналісти їздять в українську зону відчуження навіть не підозрюючи, що ще одна така ж повинна була б бути на півдні Білорусі. Там люди ще 15 років жили в умовах з рівнем зараження, не нижчим ніж в офіційній зоні. Вірячи в те, що чорнобильська зона поглинула все зараження після катастрофи, люди потрапляють в пастку помилкових переконань, згідно з якими ті, хто найближче жив до ЧАЕС, отримали найбільше опромінення. Але радіоактивні гази повторюють погодні закономірності, рухаючись по світу і лишаючи відбитки зараження, які за своєю формою нагадують язики, нирки чи гострі наконечники стріл.

Приміром, в Англії спостерігалася ясна і суха погода ще впродовж кількох днів після катастрофи в Чорнобилі. Але дощ почався 2 травня 1986 року. 20 міліметрів опадів за добу випали в районі Озерного краю. Стікаючи по нерівному ландшафту, радіоактивні матеріали потрапили у річки й озера. Стрілки детекторів ядерного комплексу Селлафілд  підскочили, вказуючи на у 200 разів вищий радіаційний фон від природного. Тогочасний міністр довкілля Кеннет Бейкер виступив із заявою, в якій запевнив, що радіоактивні ізотопи скоро будуть змиті дощем. Але через два місяці після того радіаційний фон лише зріс у Кембрії й в південно-західній частині Шотландії.

Коли вчені відстежували радіацію з Чорнобиля, вони зробили тривожне відкриття. Лише половина цезію-137, який вони виявили, походив дійсно з АЕС. А решта вже були в ґрунтах Кембрії. Ізотопи були там впродовж років після ядерних випробувань і після пожежі на заводі з виробництва плутонію Віндскейл у 1957 році. Ті ж вітри й дощі, які принесли радіацію з Чорнобиля, тихо поширювали забруднення по північній Англії й Шотландії впродовж десятиліть. Радіоактивні гази після випробувань ядерних бомб в часи Холодної війни розійшлися в таких кількостях, які затьмарюють українську АЕС.

Вибух в Чорнобилі викинув у атмосферу  45 мільйонів кюрі радіоактивного йоду. В цей час, радянські й американські випробування бомб викинули в 500 разів більше – 20 мільярдів кюрі. Радіоактивний ізотоп йоду досить потужний і може спричинити хвороби щитовидної залози, рак, гормональні порушення, проблеми у шлунково-кишковому тракті й автоімунні розлади.

Оскільки інженери підірвали понад дві тисячі ядерних бомб в атмосфері, вчені втратили можливість відстежити, де зупинилися ізотопи й звідки конкретно вони походили. Але їх вразило те, як легко радіація подорожує світом. В 1950-х роках британські чиновники виявили шкідливий рівень цезію в імпортованій пшениці з Міннесоти. Як виявилося, вона була заражена через ядерні випробування у Неваді за 2500 кілометрів від полів Міннесоти.

Однак, за всі ці роки вчені так і не змогли дійти згоди в питанні, як глобальне розповсюдження радіації через харчовий ланцюг впливає на людське здоров’я. Після аварії на Чорнобилі експерти з радіаційної медицини закликали провести довготривале епідеміологічне дослідження людей, які постраждали від катастрофи. Але ніхто не провів таке дослідження. Після аварії в Фукусімі японські вчені повторили те ж, що і сказали й радянські вчені після Чорнобиля: «Нам потрібно 20 років, щоб побачити, який вплив на здоров’я буде мати інцидент».

На щастя, записи про стан здоров’я після Чорнобиля тепер у вільному доступі. З них видно, що люди, які живуть в забруджених радіацію місцях, почали страждати від раку, респіраторних захворювань, анемії, автоімунних розладів, вроджених дефектів і проблем з фертильністю у 2-3 рази частіше. У зараженому білоруському містечку Веприн у 1990 році лише 6 з 70 дітей визнали «здоровими». Решта мали хронічні захворювання чи інші проблеми зі здоров’ям. В середньому у тілах дітей у Веприні виявляли 8498 Бк/кг радіоактивного цезію. Хоча безпечною дозою вважається 20 Бк/кг.

Зараз політики просувають ідею масового поширення ядерної енергетики як спосіб подолання кліматичних змін. Але перш ніж вступити в нову ядерну еру, потрібно розсекретити всі чорнобильські записи про стан здоров’я населення і поставити питання, яке досі лишається без відповіді. Який вплив має низький рівень радіаційного фону на людське здоров’я?

УНІАН

,