За ґрунтово-земельним ресурсним потенціалом Україна посідає пріоритетне місце серед усіх країн. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 1,34 га земельної території, зокрема, 0,71 га — орної землі, 0,59 га — чорноземних ґрунтів. За цим показником істотно випереджаємо майже всі країни.

Серед різноманіття ґрунтів особливої землеробської турботи потребують чорноземи і чорноземоподібні ґрунти (понад 60 відсотків площі ґрунтів України, 8 відсотків світових площ), завдяки яким Україна поступово виходить на провідні позиції у світовій торгівлі продукцією сільськогосподарського виробництва.
Потенціал родючості ґрунтів України вважають достатньо високим. Однак, водночас, чимало ґрунтів мають надто кислу або лужну реакцію, перезволожені, посушливі, мільйони гектарів ріллі зазнають водної і вітрової ерозій, не оминуло землекористування й забруднення, особливо неподалік «брудних» підприємств. Тривогу викликають сучасні тенденції у розвитку родючості — унаслідок використання важких машинно-тракторних агрегатів для обробітку ґрунту і збирання врожаю, через дефіцитний баланс поживних речовин широко розповсюджені різноманітні явища деградації. Отже, орні ґрунти зазнають непомірного антропогенного тиску і погіршуються, втрачають органічну речовину, знеструктуруються, переущільнюються, забруднюються, тому потребують контролю і своєчасного вжиття ефективних заходів захисту.

Найхарактернішими процесами у зміні ґрунтів за останні 40—50 років є:

– дегуміфікація орних ґрунтів зі швидкістю 0,5 — 1,5 т/га на рік з тенденцією гальмування втрат до кінця 80-х років минулого століття. З 2005-го по 2009 рік дегуміфікація відбувалася зі швидкістю 0,42—0,51 т/га на рік;

зростання дефіцитності балансу рухомих поживних речовин, особливо азоту й калію (відповідно до -41,5 — -56,4 кг/га 2001-го і -32,9 — -64,2 кг/га 2009-го);

— підкислення чорноземних ґрунтів, особливо помітне в деяких областях лісостепової зони;

— переущільнення, особливо помітне в західному Лісостепу й у цілому розповсюджене на 40 відсотках ріллі, руйнування структури, брилистість і кіркоутворення;

— ерозійне зменшення потужності верхнього шару ґрунту, що досягає декількох сантиметрів у чорноземних ґрунтах (розрахункові дані) і в переосушених ґрунтах Полісся;

— вторинне осолонцювання й засолення зрошуваних ґрунтів, спрацювання торфовищ.

У цілому площі деградованих і малопродуктивних земель становлять 10—15 млн га. Прямі щорічні втрати від використання таких ґрунтів у ріллі через зменшення врожайності досягають більш як 30 млрд грн на рік.
Наведений перелік проблем деградації земель є аж ніяк не повним, однак показує масштаби негативних процесів у ґрунтовому покриві країни.

Водночас в Україні сьогодні моніторинг і охорона земельних ресурсів не є об’єктом належної уваги у жодному з відомств, у тому числі й Мінагрополітики України, і Держгеокадастрі. У першому з них пріоритетом є одержання сільськогосподарської продукції, у другому — землеустрій, інвентаризація земель, їхній кадастр, а в майбутньому — ринок земель. Думаємо, що проблемам моніторингу і охорони земель слід надати більш високий статус, ніж вони мають сьогодні.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про державну систему моніторингу земель» (1998 рік) було визначено порядок його здійснення та вісім міністерств і агентств, відповідальних за його виконання.
Однак виконання постанови не було належним чином організоване і профінансоване. Крім того, в урядовій постанові не було передбачено проведення моніторингу за єдиною методикою й погодженими програмами. У результаті кожне міністерство та відомство розробило свої власні підходи, методики й програми, готувало кадри й проводило свої спостереження (у міру виділення бюджетних асигнувань).

Як наслідок, у країні дотепер відсутня повноцінна інформаційна система про стан навколишнього середовища і його основного компоненту — ґрунтового покриву. Головне — у країні дотепер немає стратегії та обґрунтованої інвестиційної політики відносно поліпшення стану ґрунтового покриву. Вона й не може з’явитися, поки не буде моніторингу — єдиного і об’єктивного джерела даних про сучасний стан і динаміку розвитку ґрунтового покриву.

Отже, через відсутність єдиної програми й методики робіт, несумісність і недостатню керованість відомчих мереж і низку інших недоліків описаний вище дуже недосконалий моніторинг земель у країні треба замінити на державну мережу екологічного моніторингу з погодженим контролем усіх компонентів навколишнього середовища — ґрунтів, водних і повітряних просторів, підґрунтових вод, рослинності, надр. Водночас, моніторинг земельних ресурсів в Україні має бути наближений до європейських вимог і тому потребує модернізації й критичного перегляду багатьох положень, удосконалення методологічних основ.
Зважаючи на унікальний, переважно чорноземний склад ґрунтових ресурсів, їх украй важливе значення для економічного благополуччя, в Україні слід створити в рамках Міністерства екології і природних ресурсів України або як окрему незалежну установу — центр моніторингу і охорони земель. Центру доручити проведення моніторингу, а також зосередити в ньому наявну в країні, але розпорошену за відомствами інформацію про стан земель. Такий крок дасть змогу не тільки мати відсутню на сьогодні сучасну інформаційну базу даних, а й активно впливати на всі земельні трансформації (якісну, бонітетну і грошову оцінку, визначення справедливого оподаткування і орендних платежів, ведення кадастрової документації щодо якості земельних ділянок, експертизи, обґрунтування зміни категорії земель, виведення з ріллі, ренатуралізації тощо).
До речі, у Болгарії, Румунії, Угорщині та Нідерландах таку організаційну і методичну роботу, а також з підтримання інформаційної бази даних і ґрунтово-інформаційних систем доручено вести науково-дослідним інститутам ґрунтоохоронного спрямування. Подібний підхід до проведення моніторингу земель нині обговорюють в Європейському Союзі. Так само й в Україні методичну роботу можна доручити Національному науковому центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» (ННЦ «ІГА»), який обізнаний з веденням аналогічних робіт у країнах об’єднаної Європи, а виконання — Державній установі «Інститут охорони ґрунтів України» Мінагрополітики, який має значний досвід ведення подібної до моніторингу агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

ННЦ «ІГА» і ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» Мінагрополітики здатні у короткий термін адаптувати роботи з моніторингу до європейських вимог, тобто сформувати постійну, фіксовану у просторі та часі (геопозиціоновану) мережу спостережень з використанням регулярних або нерегулярних мереж; істотно розширити асортимент аналітичних робіт (у доповнення до вимірюваних загального вуглецю, рН, рухомих форм фосфору і калію, а також деяких забруднювачів — валові форми деяких елементів, органічні та неорганічні сполуки, у тому числі дифузійного походження, окремі фізичні, хімічні та біологічні показники ґрунтів); поступово перейти на європейські стандарти у відбиранні, транспортуванні, збереженні зразків і виконанні аналітичних робіт з обов’язковим міжлабораторним контролем якості; створити ґрунтово-інформаційні системи як складові Глобальної ґрунтово-інформаційної системи.

У зв’язку з можливими змінами спрямованості та ускладненням виконуваних робіт та з уведенням ринку земель центр сприятиме підвищенню кваліфікації персоналу, який має бути здатним виконувати роботи з моніторингу, автоматизованого картографування, ведення баз даних, ґрунтового обстеження, обґрунтування точного внесення добрив, меліорантів і засобів захисту рослин тощо.

Спираючись на матеріали моніторингу, центр і його обласні структури були б здатні замовляти проекти зі збереження, відтворення і охорони родючості ґрунтів. Проекти мають фінансуватися з державного та місцевих бюджетів, що формуються за рахунок коштів, які надходять у результаті справляння земельного податку, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва й інших джерел, у тому числі приватних, а також коштів об’єднаних територіальних громад. Організація ґрунтозахисних проектів і контроль їх виконання — це й буде механізм реалізації завдань зі збереження, відтворення і охорони родючості ґрунтів, якого в країні немає.

Центр повинен відігравати провідну роль у просвітницько-виховній ґрунтоохоронній роботі (щорічно видавати бюлетень про стан ґрунтів, створити і постійно підтримувати веб-сайт, проводити публіцистичну діяльність, активно співпрацювати з громадськими екологічними і ґрунтоохоронними товариствами, методично їм допомагати тощо). Україна підписала відповідні міжнародні конвенції з цього приводу, але реально на ґрунтоохоронні рухи не впливає. В умовах, коли переважна частка ґрунтів перейшла у приватну власність, іншого шляху немає.

Слід зазначити, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України (від 30 березня 2016 р. № 271) затверджено Національний план дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, а Рішенням Координаційної ради з питань боротьби з деградацією земель та опустелюванням схвалено пропозиції стосовно добровільних національних завдань щодо досягнення нейтрального рівня деградації земель за напрямом «Підтримання вмісту органічної речовини (гумусу) у ґрунтах».

Центр також повинен мати права на матеріали інших міністерств і відомств про охорону і стан ґрунтів, а також на копії матеріалів ґрунтових обстежень незалежно від того, за чиєї ініціативи і за які гроші вони виконувалися. (До відома: таке правило діє у країнах Європейського Союзу і стосується бюро з ґрунтових баз даних, що функціонує у Римі).

Тоді відповідні бази даних, що належить створювати Центру, будуть повноцінними, а висновки щодо стану ґрунтового покриву і пропозиції — більш об’єктивними.
У зв’язку зі становленням повноцінної приватної власності на землю і прогнозованим зростанням інтересу до охорони і підвищення родючості ґрунтів, обсяги відповідних робіт розширюватимуться і до них, мабуть, долучатимуться фірми, установи і, можливо, різного роду ділки, що пропонують добрива, які чудодійно «підвищують» родючість і врожай. Отже, доцільно підвищити вимоги до ліцензування таких робіт, щоб запобігти появі некваліфікованих порад і неефективних речовин.

Кінцевими результатами моніторингу земель є картографо-аналітичні матеріали про сучасний стан земель, автоматизована інформаційна система, прогноз змін показників у часі і техніко-економічне обґрунтування заходів з охорони земель.
Хотілося б сподіватися, що пропоновані новації, сформульовані на підставі аналізу вітчизняного й закордонного досвіду, знайдуть відображення в новій постанові уряду про розвиток моніторингу земельних ресурсів у країні й створення ґрунтово-інформаційних систем.

На завершення наголосимо — у країнах Європейського Союзу усвідомили, що без добре організованого моніторингу не може бути сприятливого навколишнього середовища й сталого землекористування. Тому моніторинг земель (ґрунтів) в об’єднаній Європі зарахували до пріоритетних напрямів. Хотілося б сподіватися, що так само буде діяти й Україна.

Святослав БАЛЮК, Віталій МЕДВЕДЄВ,
академіки НААН.

Джерело: “Голос України”